Коли збіднів народ, то і особи при владі повинні збідніти – єпископ Борис Ґудзяк

Єпископ Борис Ґудзяк каже, що у Західній Європі традиційні цінності опинилися пі тиском, але і на Сході є чимало проблем – таких як розлучення, аборти й алкоголізм у Росії. Він вважає, що церкви повинні прагнути до єдності, але не до однаковості. Борис Ґудзяк очолює єпархію Святого Володимира Великого у Парижі для українців візантійського обряду у Франції, країнах Бенілюксу та Швейцарії.

– Християни західного обряду вже святкуватимуть Різдво, а більшість українців лише готуються. Що для вас особисто означає така окремішність у датах? Це особливість, яку треба плекати і якою треба пишатися, чи це календарне непорозуміння, яке треба колись розв’язати?

– Зараз ця календарна різниця, яку ми переживаємо дуже сильно тут, у Парижі, в Брюсселі, в країнах моєї єпархії, тут, очевидно, є великою проблемою. Люди не мають вільного дня, щоб іти до церкви, учні і студенти мають навчання. Але це – знак єдності з Україною. Якщо говорити коротко, на підставі особистого життєвого досвіду, то я виростав в Америці, де ми святкували за новим календарем, потім я жив з патріархом Йосифом у Римі, де був старий календар. Потім я знову повернувся до Америки, де у Бостоні парафії використовували обидва календарі. Потім – в Україні і тут, де старий календар. Ми в єпархії в Санлісі починаємо цього року служити за новим календарем. Я вважаю, що ми повинні рухатися в цьому напрямі, але це треба робити разом з нашими православними братами і сестрами, щоби нова реформа не призвела до ще якихось приводів до поділу.

– Владико Борисе, що би Ви сказали тим, хто вважає, що на Заході руйнуються так звані традиційні цінності, наприклад, коли говорять про цінності сім’ї і традиційного шлюбу. Чи справді Європа втрачає ці цінності?На Заході занепадають традиційні цінності і сім’ї, і суспільства

– Це так і не так. Без сумніву на Заході занепадають традиційні цінності і сім’ї, і суспільства. Наприклад, єдиний правдивий спільний знаменник Європи – це християнське коріння, але сьогодні Європа побоялася би у будь-який спосіб натякнути на цьому у своїй Конституції. Але дуже сумний факт полягає у тому, що сімейне життя у цій детрадиціоналізованій Європі в багато чому є в кращому стані, ніж у Східній Європі і, зокрема, в Росії. В Росії більші розлучень, ніж у Франції. В Росії більше абортів, ніж в Голландії – в одній з найбільш секуляризованих країн, багато більше. В Росії алкоголізм, який роз’їдає сім’ю, є великою, можна сказати, поширеною недугою. Так само і в Україні, в інших країнах колишнього Радянського Союзу.У позитиві і самокритиці нам треба розвивати перспективу на майбутнє

Ніхто не має монополії на чесноти, і ніхто не має монополії на всі пороки. Нам усім треба разом працювати. Просто є таке психологічне проектування, що десь там гірше, ніж у нас, і тому у нас – ліпше. Як колись казали, що якомусь господареві легше на душі, якщо у сусіда здохла корова. У нас є багато завмираючого, такого що треба відроджувати. У тому позитиві і самокритиці нам треба розвивати перспективу на майбутнє.

– Що би Ви сказали про місце церков східного обряду на Заході, і як у Європі дивляться на православне християнство? Чи вважають східну церкву цікавою і важливою, чи бачать недоліки?Є багато формалізму в нашому житті. Ніби церкви і мають пошану у суспільстві, але регулярно до церкви ходить дуже мало людей

– Одне і друге. Париж якраз є епіцентром, де у ХХ столітті християнський Захід зустрічався з християнським Сходом. Тут була дуже потужна присутність російських православних богословів, інституцій і екуменічний діалог, який у якійсь мірі тут започатковував ще перед Першою світовою війною митрополит Андрей Шептицький своїми приїздами і розмовами. Цей процес відкрив Заходові вікно на різні скарби Сходу: спосіб молитви, літургія, іконографія, певні богословські традиції, які збагатили Другий Ватиканський собор. Сьогодні у багатьох західних книгарнях – католицьких, протестантських можна побачити, наприклад, ікону на обкладинках цілком західних книжок. У багатьох церквах є ікони. З іншого боку, є усвідомлення і проблем. Я у Парижі розмовляв із журналістом про те, чому в православних країнах, як виглядає, є більше корупції, ніж у протестантських і навіть католицьких країнах? Це питання. Є багато формалізму в нашому житті. Ніби церкви і мають пошану у суспільстві, але регулярно до церкви ходить дуже мало людей. Духовність не обов’язково переноситься у побут, у наші стосунки. Захід щораз більше усвідомлює і великі позитиви, і слабинки східнохристиянського життя.

– Владико Борисе, чи треба християнам, і зокрема українським християнам, прагнути до церковної єдності? Чи, можливо, єдності віри достатньо, а різноманітність церков і обрядів потрібна?

– Без сумніву, різноманітність церков і обрядів – це збагачення, і ми повинні це плекати, цим дорожити, але церкви повинні бути у єдності. Тобто не йде мова про якусь гомогенізацію, моноліт церкви, яка є всюди однаковою. У Святому письмі Павло пише «до церков» – помісних, місцевих церков. Нам не можна вибирати, чи не вибирати єдності церков. Пасіонарно Ісус, прощаючись з апостолами, просив їх, благав: «Будьте одні, як ми з отцем є одним». Це висока заповідь і великий гріх, що ми не робимо усього, що можемо, що потрібно для об’єднання. Митрополит Шептицький пояснював, чому ми не маємо єдності: «Бо ми її не хочемо». Нам треба це бажання єдності плекати. Це є заповідь Бога живого.

– Ми наближаємося до кінця року, коли прийнято підбивати підсумки і дивитися у майбутнє. Що Вас найбільше турбує і що вселяє надію?Мене розчаровує нездатність осіб у владі зрозуміти, що коли збіднів народ, то вони також повинні поділитися, також збідніти. Також мене дуже тривожить світова ситуація – популізм і ті дешеві, брехливі гасла, якими маніпулюють людьми

–Я дуже горджуся і набираю натхнення від українського народу, який так мужньо переносить випробування війни і зубожіння. 40 мільйонів українців прийняли 2 мільйони біженців з Донбасу. Пам’ятаймо, Німеччина – 80 мільйонів населення – прийняла 1 мільйон. Хоча то й біженці іншої культури, але які соціальні потрясіння є в Німеччині, а як наш народ гостинно, без агресії прийняв біженців. Як помагає, який розвинувся волонтаріат. Це є щось, що ми повинні оцінити і на цьому будувати. Мене розчаровує нездатність осіб у владі зрозуміти, що коли збіднів народ, то вони також повинні поділитися, також збідніти. Ніхто сьогодні не сміє збагатитися, коли цілий народ в такому положенні.

Також мене дуже тривожить світова ситуація – популізм і ті дешеві, брехливі гасла, якими маніпулюють людьми – чи це в Америці, чи на Філіппінах, де за наказом чи орієнтиром без суду розстріляли 6 тисяч людей. Також в Польщі, Франції, Англії, де йдуть кличі, які роз’єднують, і які підкреслюють дуже егоїстичні позиції.У світі є багато неспокою. Молімося, тримаймося, Бог з нами

Іншими словами, у світі є багато неспокою. Війна в Україні, жахіття в Алеппо і війна в Африці. Молімося, тримаймося, Бог з нами. Різдво –це свято Божої присутності саме там, де болить. Нехай вас Господь благословить у цей святковий час правдивим миром і правдивою радістю.

Джерело: Радіо Свобода